ОЛЕКСАНДР АБРАМОВ: НЕ ЗНАЮ З ЯКОЮ МЕТОЮ МИ ЇЗДИМО НА СВІТОВУ ЛІГУ


Національна збірна України з водного поло провела два офіційні матчі Світової ліги, у яких зазнала поразок від збірної Чорногорії та Іспанії. Чимало гравців нашої команди в один голос заявляють, що нашій національній збірній, аби краще протистояти грандам світового водного поло, потрібні не «традиційні» навчально-тренувальні збори у Кам’янському, а кількаденна підготовка за кордоном та міжнародні спаринги. У відвертому інтерв’ю гравець збірної Київщини та синьо-жовтої команди Олександр Абрамов розповів своє бачення розвитку збірної України, сербські збори збірної Київщини, а також розповів чому не продовжив кар’єру в Хорватії, а залишився грати в Україні.

Олександре, якими були для збірної України матчі проти Чорногорії та Іспанії?

Сказати, що суперники нашої збірної у Світовій лізі були сильними – не сказати нічого. Щодо матчу з іспанцями, то великим плюсом для нашої команди було награвання молодих гравців іспанським тренером. Правильно буде сказати, що половина основного складу Іспанії не грала проти України. Втім, у деяких моментах ми зіграли непогано, оскільки голи, які ми забили, не можна назвати випадковими. В загальному рівень цих збірних – це зовсім різні школи, якщо ці команди порівнювати з Україною. У цих країнах розвиток гравців відбувається якось по-іншому, я навіть не знаю як це пояснити.

Усе починається з дитинства. У цих країнах є чітка система підготовки гравців конкретного віку. Вони все роблять поступово. В Україні один тренер може тренувати усі вікові категорії і в окремих випадках і дорослу команду. Звісно, що це неправильно. Якщо за кордоном ти працюєш лише тренером, то там забезпечена така вертикаль, що ти думаєш лише про вдосконалення своєї роботи. У нас більшість тренерів думає як заробити якомога більше грошей, особливі ті, які мають ставку від держави, якої на життя не вистачає. Чимало з них думають як прогодувати свою сім’ю, а у Європі думки людей є зовсім іншими. Там тренери повністю присвячують свій час тій чи іншій роботі. У них в голові лише праця та відпочинок. Це, як на мене, ідеальні умови не тільки для водного поло, а й для всього чим би ти не займався. У топових європейських збірних у команді працює 5-6 тренерів, кожен з них відповідає за свою ділянку роботу, а наша збірна тримається на двох людях.

Україна у матчах Світової ліги програє зазвичай з розгромними рахунками. Чи є сенс, на Вашу думку, там грати збірній України?

Сенс можна знайти всюди, якщо його шукати. Я не знаю з якою метою ми їздимо на матчі Світової ліги. Можливо, тренерів ставлять перед фактом, можливо, вони є ініціаторами нашої участі у цих іграх, я не знаю… Якщо у нас немає інших варіантів їздити за кордон, то тоді сенс у Світовій лізі є. Чув, що існує Ліга Націй, де рівень команд є слабшим, однак я не знаю чи ми будемо там брати участь. Якщо буде така можливість, то, вважаю, нею потрібно скористатися.

Яку користь збірній України дають поразки від топових команд з розгромним рахунком?

Якщо говорити про досвід, то рахунок немає жодного значення. Наприклад, мені, як захиснику, було цікаво грати про основного «стовпа» збірної Іспанії. Так, я отримав три фоли і відповідно вилучення, але в особистому плані я отримав новий досвід. Хто захоче той знайде для себе досвід, а хто ні, той і не буде шукати.

Наскільки оптимальним є теперішній склад збірної України? Які позиції Ви б підсилили в першу чергу?

Усе відносно. А як визначити який склад був би сильнішим? Якщо брати гравців за позиціями, то нам складно було грати без лівші. Якщо зібрати інший склад, то потрібно його виставити на конкретний матч і тоді робити якісь висновки. Шульги нам дійсно бракує. Раніше був Микита Апостол. Зараз він не зміг допомогти збірній по стану свого здоров’я. Якщо він буде у формі, буде тренуватися, то зможе нам допомогти. Він – хороший гравець.

Що має змінитися в Україні, щоб наша збірна краще виступала на матчах Світової ліги?

Можу сказати свою думку. Звичайно, це має бути інтерес та підтримка держави. Також нам бракує таких фанатів, які люблять цей вид спорту і мають можливість побудувати правильну систему розвитку водного поло в Україні. Наших тренерів, починаючи з дитячих, потрібно відправляти на стажування та семінари за кордон. Також запрошувати хороших тренерів з Європи, які зможуть вибудовувати мінімальні системи розвитку. Думаю, нам потрібно вчитися і ще раз вчитися. На початку грудня разом зі збірною Київщини повернулися зі зборів з Сербії, де мені вдалося побачити тренування дітей. Ті завдання, які вони виконують на тренуваннях, в Україні мені давали у 15-17 років. А тим дітям навіть немає десяти. У Сербії великий акцент поставлений саме на роботі ніг. Я дивився на дитяче тренування і не до кінця розумів на яку планету я потрапив (сміється).

Головний тренер збірної України Валерій Завізіон в одному з своїх інтерв’ю сказав, що в Україні збірній немає де проводити домашніх матчів.

(Думає…). З однією сторони це і непогано. Якби прийшли люди і дивилися як збірна України пропускає гол за голом, мабуть, додому б йшли з не найкращим настроєм. Втім, коли збірна у Харкові, зіграла внічию з Туреччиною, заряд від вболівальників був просто неймовірний. Але був і поганий матч збірної в Харкові. Після гри вони мені знайомі задавали запитання навіщо вони взагалі прийшли на цей матч, мовляв, на що там дивитися…

Розкажи про збори збірної Київщини у Сербії.

Ідея виникла у нашого керівництва та тренерського штабу. Цього року ми хочемо поборотися за призові місця. У Сербії – чудові умови для підготовки до ігор. Мова йде як і про басейн, так і проживання та харчування. Зазвичай, у це місце приїжджали діти, але для команди з Києва це уже другі збори. Місцева команда, яка грає з нами спаринги, не є особливо топовою в Сербії, однак ми граємо з ними на рівних, можливо, у кілька голів поступаємось. У нас команда зараз молода, тому для гравців це досвід. За чотири дні ми провели вісім спарингів. Та й з добиранням не особливі проблеми – ніч на поїзді та шість годин на автобусі. Щодо зборів збірної України, то, звичайно, було б більше користі, якби ми поїхали за кордон на спаринги. Чому ми увесь в Кам’янському, сказати не можу. Знаю, що наші тренери також хочуть з нами тренуватися та грати за кордоном. Можливо, не все залежить від них.

Перейдемо до чемпіонату України. За підсумками першого туру збірна Київщини посіла третє місце, однак усі результати команди були анульовані.

До першого туру ми готувалися наполегливо, а тут новина як сніг серед ясного неба. Звичайно, команда засмучена, однак нічого страшного. Але якщо відверто, я не знаю усіх деталей регламенту чемпіонату, тому це питання не зовсім по адресі. Думаю, там багато юридичних нюансів, у які потрібно вникати. Навіть якщо усі очки анулюють, то нам потрібно обігрувати усі команди, окрім «Динамо», і будуть шанси потрапити в трійку.

Обіграти львівське «Динамо» завдання з нереальних?

На даний момент ця команда на кілька голів сильніша.

Яке завдання на цей сезон у збірної Київщини?

Завдання-мінімум – це наш вихід у топ-4, а завдання максимум – боротися за 1-2 місце. Чемпіонат зараз дуже омолодився. Зараз чимало гравців в чемпіонаті віком до 20 років. Щодо збірної Київщини, то постараємось нав’язати боротьбу лідерам. По перших двох турах висновки робити наразі не потрібно. Ці тури я б назвав ознайомлювальні.

Минулого року Ви грали за збірну Харківської області, а тепер – за збірну Київщини. З чим пов’язаний перехід саме в цей клуб?

У Харкові відбулася зміна керівництва і я вирішив щось змінити. У Харкові я відіграв кілька років, хотілося чогось нового. Команда з Києва – новий проект для мене. У нас тут є свої цілі і ми стараємось їх виконувати. У Харкові, якщо відверто, справи добрі, але настрій у хлопців не найкращий, оскільки кожного року для команди усе повторюється. З командою Харкова в Україні я виграв усі трофеї, а колись досягаєш максимуму у конкретній справі, то хочеться чогось більшого. У Харкові, зараз, на жаль, немає можливості, для прикладу, заявитися на єврокубки, провести спаринги з європейськими командами і так далі. Щодо команди з Києва, то ми йдемо до своїх маленьких цілей. І, щоб їх втілити в життя, усі умови створені.

Чи були після Харкова пропозиції поїхати за кордон?

Так. Була можливість поїхати грати у Хорватію. Туди запрошував колишній «динамівець» Юре Морелія. Після водного поло хочеться себе знайти уже в чомусь іншому і в Києві такі перспективи більші, аніж у Хорватії. Це також вагома причина чому я залишився в Україні. Ну і зараз я також маю основну роботу в Києві.

Я розумів, якщо їхати у Хорватію, то їхати туди назавжди (сміється). Дуже хочеться ще довести самому собі, що я можу досягнути якихось результатів зі збірною Київщини. А уже потім підняти білий прапор і йти своєю життєвою дорогою.

Прес-служба ВК “Динамо” (Львів)