Сьогодні, 3-го лютого, вітання з нагоди 60-ліття з дня народження приймає колишній голкіпер львівського «Динамо» Ярослав Романович Стабрин, який упродовж семи сезонів, з середини 70-их до початку 80-их років минулого століття, успішно захищав ворота нашої команди, а нині не менш ефективно виступає за динамівську команду ветеранів.
Ярослав Стабрин народився 3-го лютого 1958 року у Львові. Навчаючись у другому класі середньої школи, почав займатися плаванням на басейні «Динамо» у групі тренера Романа Закали. А за три роки, як розповідає сам Ярослав Романович, йому стало нецікаво просто плавати і він вирішив змінити водну спеціалізацію – перейшов у секцію ватерполістів, вивчаючи ази гри з м’ячем на воді під керівництвом одного з провідних дитячих фахівців колишнього СРСР Олександра Бойка, який одразу визначив для новачка місце у рамці.
Виступаючи за юнаків, Ярослав Стабрин разом з партнерами по команді неодноразово вигравав першість України, а в складі збірної України здобув «срібло» Всесоюзних молодіжних ігор. Впевнені дії у воротах здібного кіпера привернули увагу тренерів львівського «Динамо» і Ярослава Стабрина почали підклювати до тренувального процесу головної команди регіону, коли він ще навчався у десятому класі спортінтернату (нині – УФК). По закінченні середньої школи, Ярослав поступив на навчання у Львівський державний тоді ще інститут, а нині університет фізичної культури. Здобуваючи вищу освіту в інфізі, він з першого курсу почав грати за основний склад «Динамо». Щоправда, перший повноцінний сезон у дорослому ватерполо видався для молодого голкіпера невдалим – динамівці за підсумками сезону 1976 року вилетіли з Вищої ліги чемпіонату колишнього Радянського Союзу. Втім, уже за рік, в сезоні 1977 року галичани повернули Львову місце в еліті радянського ватерполо. Вагомий внесок у цей успіх зробив і тандем воротарів – Ярослав Стабрин та Ігор Зінкевич, в майбутньому багаторічний головний тренер, а нині директор ВК «Динамо». До речі, забігаючи трохи наперед, скажемо, що колишні партнери-конкуренти за місце у воротах стали справжніми друзями. Більше того, нині вони є кумами, а це, як кажуть, у народі, навіть більше, ніж родичі…
Ворота «Динамо» Ярослав Стабрин захищав до завершення сезону 1882 року, завершивши виступи за команду майстрів у неповні 25 років. Чому? Як зізнається Ярослав Романович, таке рішення далося йому не просто, а причина полягала в тому, що на той час він уже був одружений, у нього народився син, тож потрібно було утримувати сім’ю.
Маючи диплом львівського «інфізу», у 1982 – 1989 роках Ярослав Стабрин працював спочатку викладачем, а потім керівником кафедри фізичного виховання львівського СПТУ № 33. Все йшло ніби нормально, але з розвалом колишнього СРСР та утворенням Незалежної України, Ярослав Романович вирішив кардинально змінити своє життя й подався у бізнес…
Нині Ярослав Стабрин доволі успішний бізнесмен, а також доволі відомий художник, твори якого достатньо високо оцінюють фахівці мистецтвознавства. Неодноразово його картини виставлялися на різних виставках творів живопису, мав він й персональні виставки. Але при цьому всьому Ярослав Романович не забуває й про свою спортивну любов і упродовж уже кількох десятків років з успіхом продовжує брати участь у ватерпольних турнірах ветеранів, захищаючи ворота рідного «Динамо». А ще, як зізнався наш сьогоднішній ювіляр, у нього є мрія, щоб його два онуки, яким наразі три і п’ять років, з часом стали ватерполістами і переможно виступали у складі львівського «Динамо» та успішно захищали на міжнародній арені спортивну честь синьо-жовтого прапора, граючи за національну збірну України!
Тож ВК «Динамо» та уся ватерпольна громадськість Львівщини від усього серця вітає Ярослава Романовича Стабрина з 60-літнім ювілеєм і щиро бажає йому міцного здоров’я, родинного затишку, любові від рідних та поваги від оточуючих, успішного бізнесу й матеріального достатку, якомога більше творчих успіхів у живописі та переможних матчів на ватерпольних майданчиках, а також здійснення усіх життєвих задумів і мрій!
Сьогодні ювілейну стоптано стежину
Та спокою нема для Ваших ніг,
Бо пройдено життя, лише частину –
Попереду багато ще доріг!
Нехай душа у Вас ніколи не старіє,
На білій скатертині будуть хліб і сіль,
Своїм теплом Вас завжди сонце гріє
Слова подяки линуть звідусіль!
В житті нехай все буде, що потрібно,
Без чого не складається життя,
Любов, здоров’я, щастя, дружба
Та вічна нестаріюча душа!
Смійтеся більше, та менше сумуйте,
Щораз багатійте, ще краще ґаздуйте,
Хай думи ніколи спочину не знають,
Хай легко, мов крила, внучат пригортають,
Хай серце ще довго тріпоче у грудях!
Живіть до ста років на поміч всім людям
Здоров’я міцного Вам зичимо щиро,
Ласки від Бога, від людей добра
На многії та щасливії літа!