Сьогодні, 12-го травня, свій 40-й День народження зустрічає ветеран вітчизняного ватерполо, голкіпер львівського «Динамо» та національної збірної України Денис Волончук.
Як багато хто з ватерполістів, Денис Волончук, який народився 12-го травня 1977 року у Жданові (нині – Маріуполь), свій шлях у спорті розпочинав з плавання. Сам нинішній ювіляр про те, як мріючи про найвищі досягнення на голубих доріжках басейнів світу, став найкращим голкіпером країни у грі з м’ячем на воді розповідає наступне: «Водним поло я почав займатися з восьми років. Однак не одразу обрав для себе саме цей вид спорту, якому у підсумку присвятив фактично усе своє життя. Спочатку я хотів піти займатися плаванням, але мене не прийняли. Та я все-рівно продовжував приходити в басейн і стояв… у душі. Там мене й побачила директор маріупольської ДЮСШ Валентина Олексіївна Галіченко і запитала, чого я стою, а не плаваю разом з дітьми. Я відповів, що хочу займатись плаванням, але мене вигнали. Тоді вона взяла мене за руку і відвела до тренера з водного поло Олексія Тереніка. Чому не зарахували до секції плавання? Сказали, що мене вода не тримає і я тону, як сокира…»
Між іншим, місце у воротах Денис також зайняв не одразу. Свою кар’єру у водному поло він розпочинав як рухливий нападник. Але життя внесло свої корективи. І саме граючи у воротах, Волончук досяг серйозних успіхів, граючи на найвищому рівні уже більше двадцяти років. І знову слово імениннику: «Почавши займатись водним поло я відразу попав до хлопців на три роки старших за мене. Зрозуміло, що спочатку я був на останніх ролях. Але дуже хотів займатися спортом, тож багато працював на тренуваннях і пізніше став воротарем. Кажуть, що навіть досить хорошим. Я з самого початку до занять спортом ставився серйозно. Тому водне поло з перших кроків для мене було значно більше, ніж тимчасове захоплення. Напевне, це помітили й тренери і вже у 13 років я поїхав у Ленінград (нині – Санкт-Петербург) грати на чемпіонат Радянського Союзу серед команд Першої ліги».
Основним воротарем команди Маріуполя («Азов», а згодом «Іллічівець») Денис Волончук став у 1994 році і залишався ним до 2009-го. З 2010 по 2012 рр. захищав ворота команди БМК з Харкова, яка два сезони поспіль ставала чемпіоном України. З 2012 по 2013 рр. був голкіпером іншої харківської команди НТУ-ХПІ. А в 2013 році перейшов до львівського «Динамо», в складі якого виграв усі можливі національні титули.
Загалом Денис є одним з найтитулованіших ватерполістів України у її новітній історії. Зокрема, він 14 разів ставав чемпіоном країни. Два останні «золота» він виграв у складі «Динамо» (2014 і 2015 рр.). До речі, в сезоні-2014/2015 його було визнано кращим воротарем України. Окрім того, разом з партнерами по львівській команді Волончук здобув і три Кубки України (2014, 2015, 2016 рр.), а також Суперкубок країни, який було вперше розіграно у вітчизняному ватерполо наприкінці минулого року. Більше того, він став героєм Суперкубка та минулорічного розіграшу Кубка України, відбивши пенальті у післяматчевих серіях пенальті в протистояннях з харківським «Слобожанцем», що в підсумку й дозволило динамівцям поповнити свою колекцію новими трофеями.
Чимало Денис пограв і продовжує виступати й у складі національної збірної України, разом з якою у 2000 році на Мальті виграв золоті медалі Чемпіонату Європи у групі «В», а за два роки в Стокгольмі на Євро-2002 став срібним призером.
Сьогодні, напевне правильно буде сказати уже не Денису, а Денису Володимировичу виповнюється 40 років – для спорту, зокрема для водного поло, це досить поважний вік. Але нинішній іменинник наразі не думає про завершення кар’єри. «Буду грати за Львів і за збірну, доки здоров’я дозволяє».
Тож партнери по команді та тренерський штаб «Динамо», керівництво і усі працівники клубу разом з вболівальниками та усією ватерпольною громадськістю Львівщини щиро вітають соленізанта з ювілеєм і від усього серця бажають йому міцного здоров’я, справжнього кохання та великого сімейного щастя, матеріального достатку, якомога більше суперсейвів і переможних матчів та нових титулів у складі львівського «Динамо» і національної збірної України, а також здійснення усіх життєвих планів!
Многая літа, Денисе!