Про зрадників, проблеми й перспективи у водному поло. Інтерв’ю з Ігорем Зінкевичем


Нещодавно вийшов перший випуск нової рубрики у соцмережах ФВПУ – «На зв’язку». Гостем був президент Львівської міської федерації водного поло Ігор Зінкевич. Тут зібрані найважливіші тези розмови.

– Ви голова КДК ФВПУ. В’ячеслав Костанда – людина, яка в окупованому Маріуполі разом з делегацією так званої «ДНР» перебуває в басейні «Нептун», який мали відкрити в Україні ще до повномасштабного вторгнення. Рішення КДК було жорстким, розкажіть про нього.

– Дійсно, 27 лютого ми були готові відкрити басейн «Нептун», ми готувалися до цього. Я не був здивований, коли побачив у цій споруді В’ячеслава Костанду з представниками так званої «ДНР». Як голова комісії, я сказав, що довго ми збиратися не будемо і тут нема про що говорити. Це – довічне позбавлення праці у водному поло в Україні, це звернення до європейської федерації щодо позбавлення його звання судді міжнародної категорії, це звернення до Гутцайта та позбавлення Костанди звання МСМК, це звернення до правоохоронних органів та СБУ, щоб вони розслідували цю справу. Треба, щоб таких колаборантів в Україні не було.
Я не був здивований вчинком В’ячеслава Костанди, десь такі риси у ньому були помітні, наче він тільки й чекав, аби хтось прийшов. Тобто Росія.

– Я так розумію, що ця постать була присутня і в тому, щоб допомогти молодому ватерполістові Микиті Сазонову перебратися до Росії?

– Я вам більше того скажу, я знав, що Костанда у Німеччині. Я лише не знав, як він туди виїхав, адже йому ще нема 60 років. Згодом мені сказали, що в нього є й інший паспорт, адже він грек за національністю. Тож, ймовірно, за кордон виїхав по ньому. Подвійне громадянство в Україні заборонене, тому тут теж є робота для правоохоронців.
Костанді в Україні не місце, і, я думаю, не тільки в Україні. Впевнений, світова спільнота з водного поло подбає, аби він не був у списках суддів не лише від України, а й від будь-якої іншої країни.

– Перейдемо до теми водного поло під час війни. Цей вид спорту живе, в Україні проводили Кубки серед чоловіків та жінок, були і закордонні виїзди. Яку ви дасте оцінку стану українського водного поло тепер?

– Тяжко. В нас і так було мало ватерпольних басейнів в Україні, ми планували їх відкрити. А тут в Харкові басейн зруйнували, і не лише там. Але ми довели, що водне поло живе. Мені важко говорити про Маріуполь, але я дякую таким тренерам як Шилін Тимур, які зараз збирають ту ж команду Маріуполя. Вони приїхали на Кубок України до Львова. І зараз Тимур зібрав команду, Донецька область йому допомагає, вони наразі на зборі в Кам’янському. Там також тренується жіноча команда Краматорська. Мене тішить і те, що водне поло живе й у Києві.
25-27 листопада будемо проводити перший тур чемпіонату України, участь у змаганнях візьмуть вісім команд. Також проводимо фінал чемпіонату України серед юнаків 2010 р.н. і молодших. На ці змагання також заявилося вісім команд, і це про щось говорить.

– Які ваші очікування від чемпіонату України серед команд Суперліги сезону 2022/2023?

– Я радий, що чемпіонат буде. Ясно, що він буде у Львові в маленькому басейні. Це вперше ми будемо в басейні «Динамо», розміром 25х10 м, проводити такі змагання. Це наче і міні воде поло, і ні. На СКА провести такий турнір не можемо, адже там басейн відкритий, а це кінець листопада. Я знаю, що братимуть участь команди з Києва, Ужгорода, Львова. Ми постараємося зробити свято водного поло. Друга група змагатиметься у Кам’янському, там дві команди з Харкова та по одній з Києва і Маріуполя. Про якість зараз давайте не будемо говорити, мене радує, що команди зібралися.

– Що було зроблено для популяризації водного поло серед молоді за минулі 2-3 роки, та який це мало результат?

– Навіть під час війни наші команди виступали на чемпіонатах Європи та світу. Це молодь і юнаки. Я думаю, це велика популяризація водного поло. Плюс майже всі матчі показували в онлайн-трансляціях, тож батьки могли ці матчі подивитися. Може й хотілося б, аби ми пройшли далі, але якщо будемо брати участь у таких турнірах, це дасть своє. А на сьогодні всі збірні U-15 – U-17, і жіночі, і чоловічі, заявлені на чемпіонати Європи. Це при тому, що в такий скрутний час Мінмолодьспорту не допомагає нам, а все лежить на ФВПУ та президентові Олександрові Свіщову.

– Чи стежить ФВПУ за успіхами молодих гравців, які закордоном? 

– Ми цілий час стежимо за молодими гравцями. Є дитячі тренери, Наумчик Євген, який слідкує більше. Мене цікавлять всі збірні, зокрема й підсилення дорослої команди. Це гравці Клунний, Кисленко, Ашанін, які в Угорщині перебувають, є Ракітін у Франції. Ми дивимося деякі матчі, у яких вони грають. А також, будемо просити клуби, у яких вони тренуються, відпускати їх на навчально-тренувальні збори, щоб ми могли подивитися тих гравців.

– Чи буде тренерський штаб давати шанс молоді в національній збірній команді, адже там є вікові гравці?

– Є вікові гравці, але ми їх не виводимо із наших планів. Це Олександр Дядюра, Юрій Маметьєв, Володимир Войтенко, який грає у Литві. Без них було б важко. Я не прихильник того, аби різко омолоджувати склад, адже досвідчені гравці можуть багато чому навчити молодь. Вони допоможуть молодим краще себе відчути, не «спалити» себе у матчах з грандами.

– Назвіть п’ятірку найбільш перспективних гравців України 2000 р.н. і молодших.

– Це воротар Нестор Бабський, це Костянтин Алєксєєв, це Осика Максим, Ашанін Дмитро, який грає зараз в Угорщині. Я думаю, сюди можна записати і молодших хлопців, 2005 і 2004 р.н, а саме Кисленко, Ракітін, Максим Клунний. Я думаю, що це кістяк майбутньої національної збірної команди України.

– Чого перш за все бракує гравцям збірної України, аби вийти на рівень ватерполістів топ-країн?

– Аби грати на рівні європейських країн треба, щоб чемпіонат в нас теж був європейський. У тому чемпіонаті, який є зараз, команда «Динамо» Львів» на голову сильніша. Така ситуація не дає нам шансів для розвитку. Тобто, треба грати в сильнішому чемпіонаті. Думаю, ви знаєте, що команда «Динамо» заявилася в північній лізі. Там також слабенький чемпіонат, але нам треба спробувати молодих гравців, аби вони награлися і ми подивилися їхні перспективи. У цих змаганнях має бути шість турів.
Якщо додати цей чемпіонат і чемпіонат України, то вийде навіть більше ігор, ніж у мирний час. Це й має підняти наш рівень.

– Ваша оцінка рівня підготовки українських тренерів дитячо-юнацьких команд.

– Мені тяжко від них щось вимагати, якщо я приходжу на тренування і бачу, що на одній доріжці плаває 20 чоловік. Що тренер може зробити в таких умовах, навіть якщо і хоче? Дитина мусить багато чому навчитися, це і кидок по воротах, і на суші, і у воді, це правильна робота ніг. Але якщо у тебе 20 чоловік і 45 хвилин, то ти одному показуєш, і мусиш їх відпускати та впускати нову групу. Все впирається в інфраструктуру, якої в Україні нема. Ми мали надію, що басейн «Динамо» на вул. Стуса запрацює, у мене ця мрія давно. Це була би перлина для розвитку водного поло, ми зробили б там академію з цього виду спорту. Але той басейн вже 23 роки не працює.
На сьогодні в Україні нема жодного басейну, де ми могли б провести відбіркові ігри чемпіонату Європи, ні одного сучасного басейну. Щоб ми могли запросити до нас команди на спаринг? До нас ніхто не хоче їхати, бо нема басейну. Ми би запросили угорців, хорватів, але нема куди запрошувати.