Олексій Шведов: «Гравці і тренери не винні, що судді не знають правил»


В українському ватерполо упродовж останніх сезонів боротьба за національні титули зводиться виключно до протистояння львівського «Динамо» і харківського «Слобожанця». І хоча в минулому сезоні харків’яни виграли «золото» чемпіонату України, все ж частіше в очних поєдинках перемагають галичани. От і в центральному матчі другого туру Вищої ліги сезону-2016/2017, який кілька днів тому завершився у Маріуполі, динамівці здобули перемогу з рахунком 5:4. Тож звісно, головною темою у розмові з наставником «Динамо» Олексієм Шведовим були перипетії саме цієї зустрічі, тим паче, що подій у ній для обговорення було більше, ніж достатньо.

– До Маріполя ми відправлялися з певною насторогою, – розпочав розмову Олексій Володимирович. – І справа не тільки в тому, що «Слобожанець» нині є для нас насправді дуже серйозним опонентом, хоча в останніх іграх ми незмінно перемагали. Проблема полягала в тому, що у нас виникли кадрові втрати. Зокрема, через травму ліктя не міг грати воротар Костянтин Нікольський. Він навіть не готувався до туру – проходив курс лікування в Одесі, де він власне й проживає. Не поїхав до Маріуполя й основний захисник Роман Грищук, який перехворів запаленням легенів і медики порекомендували йому кілька тижнів займатися виключно на суші. Відсутність Романа була для нас найбільшою втратою – це ж один з двох наших основних захисників. Другим є Юрій Мамєтьєв. Ну а вже в Маріуполі піднялася температура у двох гравців середньої лінії – Дмитра Алєксєєва та Владислава Бабаєнка, які так само є дуже важливими фігурами в ігрових схемах нашої команди. А тут ще й організатори нам «допомогли»: у басейні «Нептун», в якому проходив тур, температура води була лише +23°С замість мінімальних +27°С, передбачених регламентом. Самі розумієте, грати з температурою у прохолодній воді – варіант не з найкращих. Але і Дмитро, і Владислав, пропустивши інші матчі, на гру проти «Слобожанця» вийшли і зіграли дуже добре. Зрештою, як і вся команда, за що я їй безмежно вдячний.

– Ви говорите, що уся команда зіграла добре. Справді, у першій половині гри ваші гравці повністю контролювали події на водному майданчику і вигравали 3:1. Але що сталося у третьому періоді? Ви його повністю провалили, програвши 0:3 і перед заключною чвертю рахунок був уже 4:3 на користь «Слобожанця».

– Свою роль зіграли два чинники. Перший – відчуваючи, що гра дається, а рахунок, як для матчу рівних за силами суперників, цілком комфортний, хлопці десь трішечки дали слабинку, дозволивши собі розслабитися. Адже в попередніх іграх з харків’янами розвиток подій був іншим. Ми дозволяли супернику у першій половині вести в рахунку два, а то й три м’ячі, але після великої перерви додавали і в підсумку виривали перемогу. А тут на екваторі поєдинку ми ведемо перед у два голи. Тож десь на підсвідомому рівні в нас закралася думка, що гру вже практично зроблено. А з такими командами, як «Слобожанець» необхідно бути максимально зібраним від першої до останньої секунди матчу, незалежно від рахунку. Як тільки Харків відчув, що ми трохи збавили оберти, він тут же цим скористався.

– А яким був другий чинник провалу у третьому періоді?

– Він став наслідком наших кадрових проблем. Два перших матчі, як я вже казав, окрім Грищука не грали Алєксєєв і Бабаєнко, тож на решту гравців основи випало більше ігрового часу. Ну й два періоди з «Слобожанцем» ми також грали на максимумі. Тому закономірно, що десь вже й втома накопичилася. Додайте сюди деяку розслабленість і це все в сумі призвело до того, що ми почали припускатися елементарних помилок. Гра у нас зламалася і мало що виходило. В результаті, у третьому періоді ми тільки один чи два рази довели свої атаки до кидка по воротах. Усі решта рази судді давали перехід м’яча супернику – подібні речі для такої команди, як «Динамо» є неприпустимими.

– Але в четвертій чверті ваша команда зуміла «перекусити» гру і таки вирвала перемогу. Коли не секрет, що ви казали своїм підопічним у перерві перед заключною восьмихвилинкою?

– Паніки ніякої у нас не було. Я попросив хлопці повернутися до командної гри і не тільки виконувати свої функції, а й постійно допомагати один одному – страхувати партнера, в разі потреби брати на себе його функції, тобто грати в колективне водне поло, бо діючи кожен самотужки, ми потрібного результату не досягнемо. Тішить, що команда не тільки мене слухала, а й почула. І з самого початку четвертого періоду, спостерігаючи за нашою грою, я зрозумів, що усе повинно закінчитися для нас добре. Те саме я читав і в очах хлопців.

– Рахунок ви зрівняли дуже швидко, а от далі була рівна боротьба, в якій довго ніхто не міг забити.

– Справді, ми відігралися на початку заключної чверті. Але скажу, що гол ми забили не зовсім логічний. Маючи чисельну більшість, ми її не реалізували. Але коли гравець «Слобожанця» вже був на майданчику, а час володіння м’ячем у нас закінчувався, Сергій Грішин із не найзручнішого положення кинув по воротах. Постріл у нашого стовпа вийшов просто ідеальний – і точний, і несподіваний, і потужний. Десь в цьому епізоді нам, напевне, повезло, але й Грішин зіграв на досвіді – відчув, що можна зробити в майже безнадійній ситуації. Ну а потім дійсно голів довший час ніхто не забивав, однак ігрова перевага була на нашій стороні і я хоча й хвилювався, але вірив у нашу перемогу.

– За найцікавішим, що відбулося в грі, ви спостерігали уже з трибун. За що судді видалили вас з тренерського містка?

– Нічого особливо я не зробив – просто емоційно реагував на гру. От і отримав два попередження за «коментарі», які автоматично перетворилися у вилучення. Але жодних образ на адресу суддів, так само, як і нецензурщини, з мого боку не було. До речі, тренера «Слобожанця» Сергія Колточихіна також за два попередження зрештою відправили на трибуни. Але, що цікаво, йому штраф не виписали, а мені сказали, що я повинен його сплатити за надмірну емоційність. Хоча в регламенті чітко прописано, що штраф платиться тільки за пряму червону картку. Та то таке…

– Тепер розкажіть, що все ж таки, на вашу думку, призвело до скандального завершення матчу та протесту «Слобожанця», який спершу задовольнили, а потім, за неофіційно інформацією, відмінили?

– Причина одна – не усі члени суддівського корпусу належним чином знають правила гри та Регламент. А сталося те, що трапляється у водному поло доволі часто. Наприклад, у грі за Суперкубок за нічийного рахунку ми забили гол. Але кидав Бабаєнко по воротах практично разом із сиреною. Судді вирішили, що м’яч залетів до сітки вже після того, як закінчився час гри. Ми тоді також могли сперечатися, але ж відомо, що протести на рішення судді не приймаються апріорі. Тому ми хоча й були засмучені фактом відміни взяття воріт, та сприйняли його по-філософськи – нічого все одно вже не змінимо, тож краще зосередитися на виконанні післяматчевих пенальті. У Маріуполі ж «Слобожанець» забив гол за одну хвилину і 34 секунди до завершення ігрового часу. Але раніше, ніж м’яч залетів до сітки, пролунав свисток арбітра. Логічно, що гол не зарахували. Чому свиснув арбітр? Він сказав, що Ігор Зінкевич, який замість мене після мого вилучення, керував грою, ніби то сигналізував, що бере тайм-аут. Насправді ж, Ігор Ілліч показував, що у харків’ян було положення поза крою. Одним словом, арбітр свиснув помилково, але це немає жодного значення. Гол відмінили правильно, а от арбітра повинні покарати, бо коли здається, то ви самі знаєте, що потрібно робити. Перепалка тривала хвилин 15, але здоровий глузд взяв гору. Ну а на останній хвилині вже ми забили м’яч – усе було правильно, тож ми виграли абсолютно законно. І коли після гри нам почали казати, що треба переграти останні хвилину і 34 секунди, ми від цього навідріз відмовилися, бо впевнені, в тому, що виграли абсолютно законно. У мене немає найменших сумнівів, що Федерація водного поло України прийме рішення на нашу користь.

Прес-служба ВК «Динамо» Львів