На ватерполістів львівського «Динамо», які трохи більше місяця тому в рідних стінах у черговий раз здобули Кубок України, в суботу, 28-го жовтня, чекає у Києві поєдинок проти збірної Харківської області за Суперкубок 2017 року. Напередодні гри прес-служба динамівського клубу поспілкувалася з одним із лідерів нашої команди, рухливим нападником Максимом Ратковим. Новоспечений молодий батько (минулої неділі дружина Максима Аліна народила донечку), подякувавши за привітання, розповів про свої очікування і настрій команди перед поєдинком проти принципового суперника, в якому він та його партнери намагатимуться залишити почесний трофей у столиці Галичини. Втім, говорили не лише про матч за Суперкубок.
– Поєдинки проти «Слобожанця», а нині проти збірної Харківщини для нас завжди є особливими, – почав розмову Максим. – Думаю, що те саме вам скажуть не лише мої партнери по «Динамо», а й гравці харківської команди. На жаль, ситуація в українському ватерполо сьогодення є такою, що боротьба на усіх внутрішніх турнірах зводиться до протистояння львівської і харківської команд – хто виграє в очному поєдинку, той і здобуває титул. Зрозуміло, набагато привабливіше виглядало б, якби принаймні чотири, а ще краще п’ять, а то й шість команд були приблизного одного рівня, щоб в кожному матчі інтрига зберігалася з першої до останньої хвилини. Це б сприяло і зростанню популярності водного поло, і майстерність гравців також підвищувалася б значно ефективніше. Але маємо те, що маємо – тому нині родзинкою українського водного поло є матчі між «Динамо» і харків’янами.
– І який настрій у тебе та твоїх партнерів по команді напередодні чергової львівсько-харківської «битви»?
– Бойовий, робочий. Зрозуміло, що робитимемо усе, аби зберегти трофей у Львові. От ви запитали і я одразу пригадав наш минулорічний поєдинок за Суперкубок, в якому ми виграли, але зробили це тільки в серії післяматчевих пенальті. Рік тому, як ви напевно пам’ятаєте, за аналогічним сценарієм пройшов і фінальний матч Кубка України в Харкові. Це найкращим чином свідчить про рівну силу команд. Думаю, що не менш цікавим буде і наш найближчий поєдинок, в якому ми намагатимемося зберегти у себе Суперкубок, а харків’яни, відповідно вперше його завоювати. Ну а як воно буде і хто в підсумку стане володарем трофею, визначиться уже безпосередньо в Києві, упродовж гри. Ніяких прогнозів робити не буду, навіть не просіть – це заняття для вболівальників і журналістів. А ми – гравці і тренери – маємо робити усе, щоб дати позитивний результат. У кубкових іграх нічиїх не буває, а тому хтось завершить в суботу гру у статусі переможця, а хтось – переможеного невдахи. Скажу тільки, що і я, і усі мої партнери вірять, що для нас усе складеться якнайкраще.
– Ти згадав минулорічні поєдинки за Кубок України і Суперкубок, в яких «Динамо» виграло тільки в серії післяматчевих пенальті. Але цього року уже відбувся «Фінал чотирьох» Кубка України, в рамках якого твоя команда двічі дуже впевнено обіграла харків’ян, причому обидва рази зробила це доволі легко, про що свідчать і рахунки цих матчів – 10:5 у групі та 11:5 в фіналі.
– Я не проти, щоб ця серія продовжилася і в Суперкубку. Але зізнаюся, що цього разу обіграти харків’ян буде набагато важче. У мене склалося враження, що вони до Кубку України підійшли далеко не в найкращій своїй спортивній формі. Звісно, це ніяк не зменшує вагомість наших перемог. Просто я переконаний, що у Києві ми побачимо зовсім іншу харківську команду – таку, наприклад, як у минулорічному матчі за Суперкубок, або в фіналі Кубка країни. Перш за все, на мою думку, вони будуть на порядок краще готові у функціональному плані. Все ж у Львові, в кубкових іграх ми їх повністю переплавали. Фактично і в групі, і в фіналі вже після першого періоду усе було зрозуміло. Звісно, не можна не відкидати й той факт, що гра нам відверто давалася. А це з одної сторони додавало нам сил і впевненості, а з іншої – психологічно надламувало харків’ян. Їм і так було важко, а коли вони побачили, що у нас майже все виходить, то в них просто десь на рівні підсвідомості, що називається, почали опускатися руки. Але ми не розраховуємо, що історія в цьому плані повториться. Тому готуємося до дуже серйозного протистояння і налаштовуємося до боротьби, яка триватиме усі чотири періоди, а можливо, справа знову дійде й до пенальті. Та ще раз наголошу, ми зробимо усе, щоб як приїдемо до Києва з Суперкубком, так з ним і повернулися до Львова.
– Багато «доброзичливців» динамівців стверджують, що вони виграють завдяки в першу чергу легіонерам. Що скажете їм у відповідь?
– Зрозуміло, що з легіонерами «Динамо» є більш сильною бойовою одиницею, ніж без них. Це цілком логічно і напевно, якби було по-іншому, то це виглядало б дуже дивно. Легіонерів для того й беруть, щоб команда грала сильніше, а саме вони й повинні бути лідерами колективу, які роблять потрібний результат. Так відбувається у всьому світі і я це знаю з власного досвіду, адже пограв кілька сезонів у закордонних чемпіонатах. А конкретно про наших легіонерів скажу, що вони додають грі «Динамо» дисципліни і впевненості решті гравцям. Наприклад, коли у нас на позиції стовпа діє Марко Мравік, який на себе стягує оборонців суперника (а він це робить постійно), то тим самим він розв’язує руки своїм партнерам. А в фіналі Кубка, коли ми виграли 11:5, ще й з самого початку пішли кидки у Марко Мартініча. Ми це відчули і почали усією командою грати на хорвата. Усе це й вирішило гру на нашу користь.
– А без легіонерів «Динамо», коли відверто, значно слабше грає?
– Я б не сказав. Інша справа, що без легіонерів у нас менш якісною є лава запасних. Знаєте, як кажуть у командних видах спорту, глибина запасу часто вирішує долю матчу. Все ж у нас в команді дуже багато зовсім молодих хлопців, яким ще немає навіть 18–19 років. Потенціал у них хороший, але наразі бракує як досвіду та майстерності, так і фізичних сил. Звісно, вже найближчим часом вони мають суттєво додати, але станеться це лише за умови їхньої щоденної важкої праці на тренуваннях. Однак навіть сьогодні ми можемо перемагати й без допомоги легіонерів – я особисто в цьому переконаний. Але це можливо лише за умови стовідсоткової ігрової дисципліни та повної самовіддачі кожного з гравців – як молодих, так і нинішніх лідерів команди. Сподіваюся, саме так ми і будемо грати в чемпіонаті України.
– Ти сам зачепив найбільш болючу тему для вболівальників «Динамо» – два останні роки команда не може здобути «золото» національного чемпіонату. В чому причина?
– У нас в «Динамо» і в збірної Харківщини різні стратегії. Ми хочемо виграти чемпіонат за підсумками регулярного сезону, а вони роблять ставку виключно на плей-оф. Наразі їхні розрахунки виявлялися більш дієвими. Але це не зовсім правильно – чемпіон повинен доводити свою силу упродовж сезону, а не в трьох–чотирьох, максимум п’яти заключних іграх. Харків’яни планують свою підготовку таким чином, щоб вийти на пік саме на ігри суперфіналу, а ми намагаємося тримати належний рівень гри увесь сезон. На жаль, до плей-оф минулого сезону ми підійшли на спаді спортивної форми, тому й програли три матчі, що називається, в одну калітку. А от в січні–лютому, коли ми були в хорошому ігровому тонусі, то не мали особливих проблем в іграх з харків’янами. Не буду нічого казати, бо говорити можна багато чого, але ми вже цього сезону, зробивши певні висновки, докладемо максимум зусиль, щоб повернути собі чемпіонський титул.
Прес-служба ВК «Динамо»